Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

«Рівень нітратів у вашій воді перевищує норму вдесятеро», – такий «діагноз» своєї криниці почула від екологів Галина Противень, власниця дачі в селі Садки на Київщині. Експерти з громадської екологічної організації «Мама-86» разом із журналістами перевірили воду з десятка місцевих приватних криниць. Результати перевірки виявилися невтішними, як і в багатьох інших українських селах. 

Звідки нітрати

Під час експрес-аналізів більшість індикаторів на тест-системах ставали яскраво-фіолетового кольору замість нормального білого чи світло-рожевого. За допустимої норми 45 мг/л кількість нітратів коливалася від 100 до 500 мг/л – такі концентрації смертельні для маленьких дітей і шкідливі для дорослих.

Екологи стверджують, що воду в Садках отруює місцева птахофабрика, яка викидає поблизу села курячий послід. Нітрати, що містяться в ньому, разом із дощовою водою просочуються до ґрунтових вод, а згодом і до криниць селян. Але питання забруднення води актуальне не лише для тих українців, які живуть біля ферм.

«Лише третина сільського населення в Україні користується водою з централізованих водогонів. Решта в зоні ризику, бо причини забруднення приватних криниць можуть бути дуже прозаїчними: неправильна конструкція колодязя чи занадто близько розташований туалет, – каже Ганна Цвєткова, координатор програми «Питна вода та санітарія» ВЕГО «Мама-86». – Нітрати можуть потрапити у воду з будь-яких продуктів життєдіяльності людини чи тварин. Наш десятирічний досвід показав, що ця проблема дуже поширена».

Саме через нітратне отруєння в середині травня загинули двоє немовлят на Вінничині та Тернопільщині. Після цього прем’єр-міністр Азаров наказав медикам та комунальникам за два місяці перевірити всі джерела питної води й організувати їх постійний моніторинг. Однак виконати цей наказ неможливо: держава не має реальної статистики щодо кількості приватних криниць, а проведення лабораторних аналізів потребує великих коштів та часових затрат.

Прості рішення

Натомість екологи пропонують насамперед запровадити обов’язковий аналіз води у приватних криницях, якими користуються вагітні жінки. Таку практику успішно використовують із початку 2000-х на Полтавщині, де раніше від отруєння нітратами помирали 10–12 немовлят на рік.

Крім того, експерти радять забезпечити санітарно-епідеміологічні служби експрес-тестами (виробляються в Німеччині і коштують близько 1200 грн за 100 штук) та активніше розповідати селянам про загрозу нітратного отруєння. «Уже сама поінформованість батьків може врятувати життя малюкам, – переконана Ганна Голубовська-Онісімова, президент ВЕГО «Мама-86». – Люди не даватимуть дітям отруйної води, знайдуть для них іншу. Тим часом думатимуть, як зробити свою криницю безпечною». Для цього, за словами Ганни Цвєткової, власник може її почистити, поглибити, а якщо матиме вільні кілька тисяч гривень – облаштувати фільтром зворотного осмосу.

Вирішувати проблему може і місцева влада, створюючи контрольовані медиками комунальні колодязі, звідки люди зможуть брати воду без нітратів. Однак, приміром, у Садках такої криниці й досі немає. Голова сільради разом із районним санітарним лікарем запевняють, що раніше не знали про проблему, тому й не подбали про спільний безпечний колодязь для селян. При цьому обоє посадовців стверджують, що воду постійно контролюють і вона «нормальна».

Небезпечний спадок

Неподалік тих самих Садків екологи демонструють журналістам «закопанку» – ще одне джерело забруднення криничної води. Від цього заледве присипаного землею сховку ще радянських «списаних» отрутохімікатів на кількадесят метрів розноситься їдкий хімічний сморід. «Дуст, він же ДДТ», – визначають за запахом колеги і поспішають відійти якнайдалі.

«Такі речовини дуже отруйні, їх іще в середині 1970-х у всьому світі заборонили використовувати й припинили виробляти. Тоді ж їхні залишки радгоспи розмістили на спеціальних складах, звідки згодом мали відправляти на переробку, – пояснює Ольга Цигульова, координатор тематичного напряму «Хімічна безпека» ВЕГО «Мама-86». – Нові ж власники за часів незалежності просто зруйнували склади й абияк переховали непридатні пестициди. Тепер вони отруюють землю і повітря навколо, а разом із ґрунтовими водами можуть мігрувати на відстань до 600 км». Місцеві мешканці розповідають про ще один шлях поширення хімікатів: «Як склад розвалили, то куди шифер і цегла поділися? Люди все собі розтягали і пустили на будівництво»,– пригадують літні жінки, які принесли свою воду в банках на аналізи.

За словами Андрія Любимова, генерального директора Національного центру з поводження з небезпечними відходами, неправильно захоронених пестицидів в Україні близько 40 тис. тонн. Українські фахівці збирають їх та очищують прилеглі території, а на переробку відправляють за кордон – до Польщі, Швеції, Франції. В Україні теж є спеціалізований завод, але його послуги коштують удвічі дорожче – близько 16 тис. грн за тонну відходів проти європейських 8 тис. грн. Потужності тамтешніх підприємств більш ніж достатні, але справа просувається не надто швидко.

«Держава виділяє гроші на переробку, але дуже мало. Так, 2009-го вдалося утилізувати 2 тис. тонн пестицидів, цього року плануємо прибрати десь 2,5 тис. тонн, – розповів Тижню Андрій Любимов. – Якщо надалі рухатимемося таким темпом, розтягнемо роботу на 20 років, хоча можемо зробити її за два-три. Були б тільки гроші».

Мельник Альона, УТ